Домашнє насильство. Причини непритягнення до відповідальності кривдників

У цьому стислому огляді судової практики із застосування судами положень законодавства про притягнення осіб до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства (чи як його ще називали “насильства в сімї) увага здебільшого присвячена проблемним питанням правозастовування, випадковим або системним випадкам та причинам непритягнення домашніх тиранів до відповідальності.

Для зручності огляд умовно розділено на декілька розділів за предметом дослідження.

  1. Випадки непритягнення до відповідальності особи, щодо якої складено адміністративний протокол за статтею 1732 КУАП, внаслідок неправильності, неповноти, неточності первинного документування факту домашнього насильства, відсутності доказів домашнього насильства або отримання їх з порушенням встановленого законодавством порядку.

У Постанові Апеляційного суду Вінницької області у справі №127/25947/17 від 05.01.2018 року, якою скасована постанова суду першої інстанції, зазначено, що в диспозиції ч. 1ст. 173-2 КУпАП розкрито зміст терміну “вчинення насильства в сім’ї”: це умисне вчинення будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру, внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров’ю потерпілого. Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_2 вчинив насильство в сім’ї психологічного характеру відносно свого батька та матері. Тобто в протоколі не зазначено у чому полягав психологічний характер скоєного насильства та не розкрито суті скоєного адміністративного правопорушення у відповідності до диспозиції ч. 1ст. 173-2 КУпАП. Також, не зазначено як могла біти чи була завдана шкода здоров’ю потерпілого. За таких обставин протокол про адміністративне правопорушення не може бути підставою визнання ОСОБА_2 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 173-2 КупАП. Суд, вийшовши за межі протоколу, зазначив зміст дій психологічного характеру – сварка та висловлювання у бік батьків нецензурною лексикою. Однак дані обставини заперечував ОСОБА_2, стверджуючи, що це батько його обзивав. Будь-які інші докази в матеріалах відсутні. Крім того, як нецензурна лексика від учасників сварки могла завдати чи завдала шкоду здоров’ю потерпілих в суді також не з’ясовано, а тому постанова підлягає скасуванню, а провадження по справі закриттю на підставі п. 1 ч. 1ст. 247 КУпАПза відсутності в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення передбаченого ст.173-2 ч. 1 КупАП”.

Крім того, у Постанові від 05.01.2018 року Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполь (справа №265/93/18) зазначив: “викладена у протоколі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 суть порушення взагалі не відповідає диспозиції частини 1статті 173-2 КупАП та не розкриває всіх ознак об’єктивної сторони даного правопорушення, зокрема, не конкретизовано, в чому саме полягало суспільно-небезпечне діяння з боку ОСОБА_2, адже таке його формулювання як “вчинив сімейну сварку” та “висловлювався нецензурною лайкою” не підпадає під ознаки складу інкримінованого йому правопорушення. Докази того, що висловлювання нецензурною лайкою з боку ОСОБА_2 потягли або могли потягнути за собою наслідки у виді шкоди психічному здоров’ю потерпілої, в матеріалах справи відсутні; не конкретизоване місце вчинення порушення”.

Закриваючи провадження в адміністративній справі №719/341/17, Новодністровський міський суд Чернівецької області в Постанові від 04.01.2018 року зазначив таке: “В порушення вимог ст. 251 КУпАП, з наявних матеріалів справи вбачається, що будь-яких доказів, які б вказували на вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 173-2 КУпАП, окрім протоколу про адміністративне правопорушення серії ГП N 708825/304 від 24.12.2017 року та письмових пояснень потерпілої ОСОБА_2 від 24.12.2017 року, немає. Вказані матеріали справи не є достатніми та беззаперечними доказами вини ОСОБА_1 у вчиненні вищевказаного правопорушення, оскільки пояснення свідків, що додаються до протоколу, є не тільки суперечливими, але й не можуть вважатися доказом наявності в діях правопорушника ознак насильства в сім’ї, так як вже було зазначено судом вище, ні ОСОБА_3, ні ОСОБА_4 не сприймали викладені у протоколі обставини безпосередньо”. Таким чином, в суді на користь “обвинувачення” давали покази (пояснення) свідки, які ніби-то перебували поряд з місцем сімейного конфлікту, однак їх покази не були задокументовані працівниками поліції, а до суду були спрямовані лише протокол про адміністративне правопорушення та пояснення потерпілої особи.

Складання адміністративного матеріалу з дефектами стало підставою для закриття судом провадження в адміністративній справі №710/1437/18. В постанові суду зазначено, що в протоколі про адміністративне правопорушення не розкрито суть правопорушення, яке вчинив ОСОБА_3. Як вбачається із протоколу, ОСОБА_3 звинувачують у вчиненні насильства в сім’ї, разом із тим не вказано форма вини вчиненого (умисел або необережність) та не вказано, які наслідки настали або могли настати для потерпілої внаслідок дій останнього.

Новомиколаївський районний суд Запорізької області в Постанові від 20.11.2020 року у справі № 322/1054/20 (Провадження N 3/322/436/20) зазначив, що провадження в справі підлягає закриттю, оскільки єдиним доказом вчинення домашнього насильства є протокол про адміністративне правопорушення і пояснення потерпілої особи. Однак сам фігурант свою провину не визнав і вказав протилежні наданим потерпілою особою пояснення, у зв’язку з чим суд не знаходить інших доказів вчинення фігурантом домашнього насильства.   Таким чином, стверджуючи про нанесення тілесних ушкодження, катування, ані потерпіла, ані поліцейський не спромоглися вказане твердження задокументувати. Так, поліцейський, отримавши від потерпілої повідомлення про заподіяння їй тілесних ушкоджень, мав здійснити заходи, направлені на здійснення її медичного освідування, проведення відповідних експертиз, досліджень, направлених на встановлення факту заподіяння тілесних ушкоджень, можливих причин їх наявності, характеру заподіяння та локалізації тощо.

У Постанові від 13.08.2019 року Кіровський районний суд міста Дніпро (справа №203/2563/19) зазначив: “Суд звертає увагу на те, що протокол про адміністративне правопорушення є основним доказом у справі про адміністративне правопорушення, в якому викладаються переважна більшість відомостей необхідних для здійснення повного і об’єктивного з’ясування істотних обставин справи, а тому в разі допущення істотного процесуального порушення при його складанні, останній не може бути визнаний належним, допустимим доказом, що наперед виключає можливість визнання особи, щодо якої складно такий протокол про адміністративне правопорушення, винною в його вчиненні”. Цією ж постановою було закрите провадження відносно жінки, яка (як зазначалося в протоколі) вчинила домашнє насильство відносно своєї доньки. Таким чином, якщо вказаний факт дійсно мав місце, особа-кривдник уникла негативних для себе наслідків правового характеру виключно з причини недоведення її вини уповноваженими співробітникам Національної поліції.

Нетішинський міський суд Хмельницької області в Постанові від 13.10.2020 року у справі №679/1088/20 зазначив, що письмові пояснення свідка є належним належним та допустимим доказом, оскільки отримані у встановленому законом порядку та підписані нею особисто, однак є недостатнім для встановлення обставин, що мають значення для справи. Саме лише письмове пояснення свідка ОСОБА_3 не може бути тим єдиним доказом, який вказує на винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому правопорушення і на підставі якого особу може бути притягнуто до адміністративної відповідальності. В цій же справі суд не взяв до уваги відеозапис, оскільки вважав його неналежним доказом, тому що “він не містить у собі фактичних даних, які логічно пов’язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування”.

Підставою для закриття провадження в адміністративній справі про домашнє насильство (№266/1739/20) стало те, що співробітниками Національної поліції не були відібрані пояснення від особи, стосовно якої складено протокол, та свідка, який ніби-то був присутнім при вчиненні домашнього насильства. Крім того, вказуючи в протоколі про пошкодження фігурантом дверей, до протоколу поліцейські не долучили фотографій чи інших доказів. Таким чином, суд дійшов до висновку, що самого собі протоколу та лише пояснень потерпілої особи замало для доведення вини у вчиненні домашнього насильства.

У Постанові від 23.05.2019 року Токмацький районний суд Запорізької області (справа №328/1345/19) зробив висновок про неналежність і недопустимість таких доказів як знімки екрану мобільного телефону, оскільки “копії знімків екрану мобільного телефону з повідомленнями, не засвідчені належним чином, а тому не є допустимими доказами у цій справі. Крім того, вказані знімки не є належними доказами, оскільки не стосуються дати та часу вчинення правопорушення зазначеного в протоколі, тобто 08.05.2019; їх адресатами є “ОСОБА_4 “, ” ОСОБА_5”, та абонентського номеру НОМЕР_1, однак а ні протокол про адміністративне правопорушення, а ні додані до нього документи не містять інформацію щодо номерів мобільних телефонів, яким користуються ОСОБА_1 та ОСОБА_3”.

Іншими постановами судів були закриті справи про домашнє насильство з причини: неправильності заповнення протоколу про адміністративне правопорушення, наявності в ньому виправлень, закреслень тощо, не засвідчення доданих до протоколу копій документів, не зазначення виду завданої потерпілій особі шкоди та/або в чому вона виражається (Постанова Братського районного суду Миколаївської області від 03.11.2020 року у справі №471/924/20), а також у зв’язку з тим, що протокол про адміністративне правопорушення складено неохайно, не розбірливим почерком (Постанова від 17.06.2020 року у справі №266/1739/20), не зазначення дати складання протоколу (Постанова від 03.11.2020 року у справі №586/800/20).

Слід зазначити, що кількість судових рішень, якими провадження у справі про вчинення домашнього насильства було закрито саме внаслідок відсутності доказової бази (окрім протоколу про адміністративне правопорушення та пояснень потерпілої особи) досить значна (загальна кількість справ, закритих у звязку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, становить близько 14 тис. справ; у більшості з них суди приходили до висновку про відсутність у дії особи складу кримінального правопорушення саме у звязку з відсутністю доказів).

  1. Неоднакове застосування судами положень статті 1732 КУАП у випадках притягнення до відповідальності кривдників, які вчинили психологічне насильство, зокрема, шляхом лайки, нецензурних висловлювань щодо потерпілих тощо.

Постановою Южноукраїнського міського суду Миколаївської області у справі №486/1569/17 від 05.01.2018 року суд визнав чоловіка винним за вчинення психологічного насильства відносно своєї дружини, яке проявилося у висловлюванні нецензурною лайкою в її адресу.

Аналогічно вказаному вище Постановою Чигиринського районного суду Черкаської області у справ №3/708/7/18 від 05.01.2018 року суд також визнав особу винною у вчиненні домашнього насильства в формі психологічного насильства за допущення нецензурної лайки в адресу дружини (без встановлення факту заподіяння шкоди здоров’ю потерпілій).

Втім, у вже згаданій вище (в п.1 цього огляду) Постанові Апеляційного суду Вінницької області зазначено: “як нецензурна лексика від учасників сварки могла завдати чи завдала шкоду здоров’ю потерпілих в суді також не з’ясовано”. Таким чином, в даному випадку за логікою суду само по собі використання нецензурної лайки, лексики не є проявом домашнього насильства у формі психологічного насильства, а для наявності складу адміністративного правопорушення потрібно також доведення і заподіяння шкоди здоров’ю потерпілих.

Постановою Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 05.01.2018 року у справі №676/6897/17 суд закрив провадження в адміністративній справі з огляду на те, що хоча особа, стосовно якої складено протокол, і визнала факт сварки з дружиною та використання відносно неї нецензурної лайки, але заперечувала факт заподіяння дружині будь-якої шкоди. Крім того, сама дружина також підтвердила, що чоловік відносно неї нецензурно виражався, лаявся, однак цими діями шкода їй не завдана. Суд також врахував, що про завдання потерпілій будь-якої шкоди вона також не повідомляла працівникам поліції безпосередньо після їх виклику.

Згідно з пунктом 14 частини 1 статті 1 Закону №2229, психологічне насильство – форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи.

Аналіз вищевказаної правової норми та її конструкції дає підстави для висновку, що завдання шкоди психічному здоров’ю потерпілій особі є однією з, а не єдиною кваліфікуючою ознакою психологічного домашнього насильства.

Так, законодавець між словами “нездатність захистити себе” і “завдали шкоду” використав сполучник “або”, у зв’язку з чим виникнення у потерпілої особи побоювань за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинення емоційної невпевненості, нездатності захистити себе є (кожна окремо) окремими кваліфікуючими ознаками домашнього насильства, і їх наявність та доведення у встановленому законодавстві порядку є достатньою підставою для висновку про наявність в діях особу ознак складу адміністративного правопорушення за статтею 1732 КУАП.

У Постанові від 20.11.2020 року Бобринецький районний суд Кіровоградської області застосував положення Закону №2229 для визначення терміну психологічного насильства, та проаналізувавши положення вказаного закону, зазначив, що для кваліфікації дій особи за статтею 1732 КУАП необхідні докази на підтвердження ознак психологічного насильства вчиненого саме з навмисного спричинення емоційної невпевненості, нездатності захистити себе, якими могла завдаватись або завдана шкода психічному здоров’ю.

  1. Непритягнення до відповідальності кривдників внаслідок закінчення накладання строків адміністративного стягнення.

Результати аналізу судової практики з вказаного питання свідчать про величезну кількість випадків (близько 500), коли особи, стосовно яких складені адміністративні протоколи за вчинення домашнього насильства, не були піддані належному примусу з боку держави внаслідок спливу строку накладення адміністративного стягнення.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 38 КУАП, адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні – не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді). Якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення.

Очевидно, внаслідок суспільної небезпеки будь-яких випадків домашнього насильства, та з метою дотримання принципу невідворотності покарання для кривдників, необхідно вчиняти дії для максимально швидкого направлення адміністративних матеріалів для розгляду місцевим судам і ухвалення судового рішення в межах вищевказаних процесуальних строків.

На моє особисте переконання, припинення провадження відносно осіб, винних у вчиненні домашньому насильстві, у зв’язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності, може стати негативним фактором для повторності вчинення домашнього насильства тими самими особами внаслідок зародження думки про можливість вчинення цього правопорушення і не понесення за це покарання (стягнення).

  1. Закриття судом провадження в справі про адміністративне правопорушення (за фактом домашнього насильства) внаслідок неявки особи, яка “звинувачується” у його вчиненні.

Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпро закрив провадження в адміністративній справі №199/7371/20 внаслідок того, що особа, відносно якої складено адміністративний матеріал за статтею 1732 КУАП (тобто, можливий кривдник), не з’являлася до суду, хоча і була повідомлена, а раніше винесена постанова про привід не була виконана працівниками поліції. Закриваючи провадження, суд, зокрема, зазначив: “З огляду на викладене, оскільки суд не наділений повноваженнями проводити оперативно-розшукові заходи, збирати докази, не має можливості розглянути адміністративні справи без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності провадження по даній справі, тому справа про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 173-2 КУпАП”.

Слід зауважити, що згідно з частиною 2 статті 268 КУАП дійсно при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені 1732 КУАП, присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є обов’язковою. У разі ухилення від явки на виклик органу внутрішніх справ або судді районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду цю особу може бути органом внутрішніх справ (Національною поліцією) піддано приводу.

Втім, на мою думку неявка особи, відносно якої складено адміністративний матеріал за фактом домашнього насильства та невиконання поліцією приводу само по собі не може означати, що в діях цієї особи відсутні ознаки складу адміністративного правопорушення за вищевказаною статтею КУАП. Вважаю, що наряду з необхідністю продовження (збільшення) строків притягнення до відповідальності саме домашніх кривдників, необхідно також впроваджувати механізм певного “зупинення” розгляду цієї категорії справ саме у тих випадках, коли потенційний кривдник (повідомлений судом належним чином) до суду не з’являється, його привід не реалізовано.

  1. Закриття судом провадження в справі за фактом вчинення домашнього насильства на підставі “обопільності” домашнього конфлікту та його відмінності від насильства.

Ленінський районний суд м. Харкова, закриваючи провадження у справі про адміністративне правопорушення за фактом домашнього насильства, в Постанові від 19.11.2020 року (справа №642/6106/20), зазначив таке. Для того, щоб відрізнити насильство від конфлікту, необхідно звернути увагу на те, що насильство є результатом свідомих дій людини і характеризується такими основними ознаками: умисність; спричинення шкоди; порушення прав і свобод людини; значна перевага сил (фізичних, психологічних, економічних, чи пов’язаних з вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство. Насильство – це умисні дії однієї або кількох осіб, що спричиняють шкоду іншій особі, порушують права і свободи та відбуваються в умовах значної переваги сил тих, хто скоює ці дії, що унеможливлює самозахист особи, котра страждає від цих дій. Якщо у вказаних діях відсутня хоча б одна з наведених ознак, такі дії не є насильством. Конфлікт – це зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби. Під час конфлікту часто відсутні одна чи кілька вищеперераховані ознаки. Ескалація конфлікту може привести до насильства, та не обов’язково завжди приводить. Дослідивши матеріали справи, судом не встановлено достеменних відомостей, які б свідчили бпро вчинення ОСОБА_1 домашнього насилля. Конфлікт, який виник між ним та його дружиною, носить обопільний характер. Стверджувати що внаслідок сварки, хтось із сторін постраждав більше, ніж інший, чи зазнав шкоди, немає.

У цій же постанові суд посилається на пояснення учасників сімейного конфлікту, де зазначається про гучні крики, кидання чашки з водою та молоком, нанесення удару в ділянку шиї та тримання за руки. З пояснень вбачається, що такі дії вчинялися в присутності дітей.

У зв’язку з цим, не можу погодитися з висновком суду (суто в даному конкретному випадку), адже відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2229, дитина, яка постраждала від домашнього насильства (далі – постраждала дитина), – особа, яка не досягла 18 років та зазнала домашнього насильства у будь-якій формі або стала свідком (очевидцем) такого насильства.

У разі, якщо в аналізованому випадку діти дійсно стали свідками вищеописаних подій (що, на мою думку, підлягало з’ясуванню як первинно працівникам Національної поліції, так згодом і судом), то ці діти є такими, що постраждали від домашнього насильства, не дивлячись на те, що дії їх батьків суд кваліфікував як “обопільний конфлікт”, а не вчинення домашнього насильства одним з подружжя.

  1. Встановлення факту домашнього насильства, вчиненого у формі психологічного насильства за допомогою засобів звязку (телефону, інтернет-звязку).

Звернула на себе увагу справа №3/381/572/19, у якій Фастівський районний суд Київської області задля підтвердження факту вчинення домашнього насильства особою в режимі телефонних розмов, призначив фоноскопічну експертизу фонограму телефонних розмов між потерпілою та особою, якій інкримінується вчинення домашнього насильства.

З одного боку, призначення такого роду експертиз не є характерним для розгляду справ про адміністративні правопорушення, з іншого — на мою думку, сьогодні, на жаль, існує маса процесуальних інструментів як для затягування отримання висновку експерта, так і для неможливості повноцінного проведення експертного дослідження, призначеного саме в межах справи про адміністративне правопорушення.

Навіть без вживання заінтересованою особою будь-яких з таких заходів проведення експертизи займає достатньо часу, що може стати підставою для закриття провадження у справі внаслідок спливу строку, визначеного статтею 38 КУАП (наведена для прикладу справа була закрита судом саме з цієї підстави).

 

Адвокат Яков Гольдарб, GOLDARB. ADVICE