Окремі аспекти оскарження термінового заборонного припису

Тривале перебування громадян вдома через запроваджені карантинні заходи, на жаль, негативно позначилося не лише на їхньому матеріальному становищі. Кількість заяв про вчинення домашнього насильства суттєво збільшилась, що у МВС пов’язують із покращенням рівня  поінформованості населення про те, куди потрібно звертатися за допомогою і яка існує відповідальність за таке правопорушення.

Так чи інакше, за результатами опрацювання відповідних заяв працівниками поліції відносно кривдників складаються термінові заборонні приписи (ТЗП), які можуть передбачати:

1) зобов’язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи;

2) заборону на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи;

3) заборону в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою.

ТЗП виноситься за заявою постраждалої особи, а також за власною ініціативою працівником уповноваженого підрозділу органів Національної поліції України за результатами оцінки ризиків.

Під час вирішення питання про винесення ТЗП пріоритет надається безпеці постраждалої особи. Кривдник може бути примусово виселений з власного помешкання на строк до 10 діб без будь-якого судового рішення, лише на підставі припису поліції.

Втім, як бути тоді, коли зазначений правовий інструмент використовується певними особами всупереч меті, з якою він був запроваджений?

Приклад: колишнє подружжя продовжує проживати разом. Жінка викликає поліцію та повідомляє про вчинення відносно неї домашнього насильства психологічного характеру, посилаючись на те, що колишній чоловік її нецензурно ображав. Оцінивши «ризики», поліцейський складає відносно чоловіка ТЗП та забороняє останньому вхід та перебування в місці проживання на строк до 10 діб. Доказова база: пояснення «постраждалої», форма оцінки ризиків вчинення домашнього насильства (опитувальник з 27 запитань). Мета жінки пожити на самоті десять діб – реалізована. Чоловік, в свою чергу, вимушений весь цей час винаймати собі житло. І це може бути повторено неодноразово.

Інша ситуація: рішенням суду визначено місце та час зустрічей батька з дитиною – за місцем проживання дитини та її матері. Не маючи наміру віддавати дитину, матір викликає поліцію та повідомляє про вчинення чоловіком домашнього насильства психологічного характеру. Будь-які докази, окрім пояснень «потерпілої», відсутні. Втім, поліцейський складає ТЗП, яким забороняє чоловікові в будь-який спосіб контактувати з «постраждалою» особою та малолітньою дитиною строком до 10 діб.

Наведені мною приклади є реальними з власної адвокатської практики. Переконана, що такий інструмент, як ТЗП у непорядних руках здатен створити безліч неприємностей: спаплюжити репутацію, позбавити особу житла або права на спілкування з дітьми.

Висновок: ТЗП, складений протиправно, обов’язково слід оскаржувати до суду.

Нагадаю, що уповноважені підрозділи органів Національної поліції наділені владними управлінськими функціями щодо розгляду поданих згідно з Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» заяв, та вжиття відповідних заходів, а тому даний спір носить публічно-правових характер та має розглядатись адміністративним судом в порядку, визначеному КАС України. За даними ЄДРСР, більшість справ про скасування ТЗП розглядаються окружними адміністративними судами. Позовна заява подається до адміністративного суду за вибором позивача, відповідно до ч.1 ст. 25 КАС України.

При винесені ТЗП працівники органів (підрозділів) Національної поліції діють від імені органів Національної поліції, а отже належним відповідачем є саме відповідний орган (підрозділ) Національної поліції.

Готуючи позовну заяву про скасування ТЗП раджу звернути увагу на наступні мотивування:

  • Рішення Дніпровського окружного адміністративного суду від 18.09.2020р. у справі №160/6067/20): «матеріали справи не містять жодного доказу в підтвердження вжиття заходів з боку уповноважених органів Національної поліції України щодо здійснення перевірки інформації щодо наявності підстав для винесення заборонного припису, зокрема відповідачем не надано доказів, які би підтверджували проведення бесіди із постраждалою особою. Заповнення Форми оцінки ризиків вчинення домашнього насильства носило формальний характер. Так, зі змісту заповненої Форми видно суперечливі твердження. На питання “Чи вдалося поліцейському уповноваженого підрозділу провести спілкування/бесіду?” зазначено відповідь “Так”, натомість на питання “Чи постраждала особа відмовилася від спілкування/бесіди?” також відмічено відповідь “Так”. Також слід зазначити, що наявність постійних конфліктних ситуацій між подружжям (колишнім подружжям), не є беззаперечним доказом, що кривдником у цих відносинах виступає чоловік. Дані обставини мають бути встановлені органами поліції з урахуванням отриманих пояснень від обох сторін конфлікту та підтверджуватись відповідними доказами. Суд зазначає, що наведені положення Закону України “Про запобігання та протидії домашньому насильству” у випадках звернення до органів поліції із заявами щодо домашнього насильства зобов’язують відповідні органи для підтвердження факту домашнього насильства чи його спростування щонайменше здійснити перевірку відповідної інформації. Матеріали справи не містять жодного доказу в підтвердження вжиття заходів з боку уповноважених органів Національної поліції України щодо здійснення перевірки інформації щодо наявності підстав для винесення заборонного припису».
 

Аналогічні підстави для задоволення позову відображені у рішеннях: Житомирського окружного адміністративного суду від 17.08.2020р. у справі №240/8520/20; Львівського окружного адміністративного суду від 20.07.2020р. у справі №380/3071/20; Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23.03.2020р. у справі №340/125/20.

Постанова П’ятого апеляційного адміністративного суду від 26.08.20р. у справі №420/642/20: «доводи апелянта стосовно закриття проваджень про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та ч. 2 ст. 173-2 КУпАП не можуть вплинути на оцінку судом законності винесення заборонного припису, оскільки притягнення позивача до адміністративної відповідальності та винесення термінового заборонного припису має різну правову природу».

 

Мають місце й рішення про відмову у задоволенні позову з тієї підстави, що на час оскарження заборонний припис вичерпав свою дію і не несе будь-яких правових наслідків, які б порушували права, свободи чи інтереси позивача, у зв’язку з чим, не потребує додаткового скасування у судовому порядку (рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03.06.2020р. у справі №420/642/20). В якості контраргументу наводжу позицію Тернопільського окружного адміністративного суду: «закінчення терміну дії припису не означає, що даний акт індивідуальної дії не створює правових наслідків для позивача у справі. Так, відповідно до Закону України “Про запобігання та протидії домашньому насильству” винесення термінового заборонного припису відносно кривдника передбачає настання негативних наслідків для цієї особи, а саме: внесення до реєстру осіб, що вчинили домашнє насильство, взяття кривдника на профілактичний облік, відшкодування моральної шкоди та матеріальних збитків» (рішення від 19.05.2020р. у справі №500/177/20).

Також існує думка, що зіпсовані (дефектні) бланки ТЗП не підлягають окремому скасуванню у судовому порядку, зокрема у рішенні Волинського окружного адміністративного суду від 09.06.2020р. у справі №159/695/20 зазначається: «оскільки при оформленні спірного термінового заборонного припису вчинено виправлення, і з цих підстав в силу імперативних приписів пункту 8 Порядку №654 його заповнений бланк вважається зіпсованим, а отже недійсним з підстав неналежного оформлення, такий заборонний припис не несе будь-яких правових наслідків, які б порушували права, свободи чи інтереси позивача, у зв’язку з чим, не потребує додаткового скасування у судовому порядку». А ось у рішенні Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.06.2020р. у справі №640/7584/20 зазначене зворотне: «суд дійшов висновку про наявність правових підстав для скасування спірного припису, позаяк останній містить виправлення та неточності, а отже є зіпсованим та недійсним з підстав неналежного оформлення».

Як бачите, судова практика з одних й тих самих питань – прямо протилежна, що, втім, надає нам, адвокатам, можливість для маневрів при формуванні власної правової позиції у відповідних справах.

Нормативна база: ЗУ “Про запобігання та протидії домашньому насильству”; ЗУ “Про Національну поліцію”; Наказ МВС України “Про затвердження Порядку винесення уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України термінового заборонного припису стосовно кривдника” від 01.08.2018р. №654; Наказ Мінсоцполітики та МВС України «Про затвердження Порядку проведення оцінки ризиків вчинення домашнього насильства» від 13.03.2019р. №369/180.

Адвокат Ксенія Гольдарб, GOLDARB. ADVICE